Головна №1 №2 №3 №4 №5 №6 епілог

Післяслово


У 2008 році виникла ідея відновлення журналу "Наступ" (третє!), цього разу у форматі інтернет видання. Не знайшовши підтримки, ця ідея так і зависла у повітрі. Нічого окрім купівлі доменного імені тоді не було здійснено.

Тільки з приходом 2012 року вирішив, що вартувало б зафіксувати для історії те що було і зробити його доступним для загалу. Ще раз наголошу - вся інформація на цьому сайті, за виключенням сканованих журналів, є суто моїм сьогоденним суб'єктивним поглядом на історію нашого альманаху. Закликаю всіх охочих поділитись своїми зауваженнями, доповненнями, спогадами. Знайти мене можна за такими координатами.

На завершення розміщую матеріали, які готувались при підготовці четвертого випуску, але так і не потрапили у друк:


Юрій Липа
"Лицарі духу"

Щоденний бій
1.
Неправдою - кожній стіни,
Перегороди і стелі,
Коли чую голос змінний
Долі своєї;

Як ловлю той голос у сіті
Розуміння свого,
Голос глухий і неситий
Про здобич.
2.
Ім'я сучасного - ми,
Ім'я будучими - чин,
Хто спинився - той служить тьмі,
Хто в поході - звитяжить він,
Він підлетить, як орел,
Він зіллє все,
Що з глибоких джерел
День нам несе.
3.
Мертвота, стерво живуче
Є все, що творить тіло,
Коли в щоденності тучі
Архангелів меч і крила
Серце людське не узріло,
Коли серце не повстало
Над буднями своїми,
Як вічности знак - Хорала,
Що незглибимий.
4.
Щоденний бій, мов корона
На чолі Того,
Хто є істота Закона
І зерно всього.
Щоденний бій - молитовні
Сурми для Того,
Хто держить дві чаші повні
Всесвіту всього.

Ненависть
1.
Ми каміння важке в Божій долоні
Висимо в повітрі
Безсонні
Над вами, що підступні, хитрі...
Над плетивом убивства, крадіжки, обману
Ми - що чуємо кожний крик як рану, Як каміння гнівне в Божій долоні,
Високо над нами
Безсонні.

2.
Ворог, що тяжкий як бик, що понурий, приземний,
Наглою владою впитий над краєм, що все ж є таємний,
Точиться і топче, і дихає шорстко, і хоче буть
Жахом, Прокляттям, буть Божиїм лихом, А тонкі стріли впиваються в нього у м'ясо вороже, зірвавшись нежданно і тихо.

3.
Чавун ненависти у формах утвердиться...
Із сел кремезних вибухнуть із міст
Нагороїжені, німовні, повні помсти
Ряди, фаланги збиті, шерсть при шерсті в стиску,
Повсталі враз - мов з помаху руки Не тисячі, а армії, мільйони, Залізні вовки.
Несамовиті йдуть вони туди, де землі
Тримає в кігтях Кремль.
Драконе Росії, твої минули роки, Розпусне тіло рвуть огненонокі!
Незворушимі,
Невмолимі,
Як Меч і Хрест!

4.
Ми знак життя, що вільне і щасливе,
з фанфарами пройде по Україні,
гнучкий, як лезо шпади неламливе,
брат мудрости, з жонами гречний, в бою звинний,
предобрий будівничий, знаючий сусідів,
неутомимий покровитель творчих воль сам Іоанн Мазепа.

Пануй
Пануй, пануй, пануй над вільною землею,
Велика Націє із берлом і мечем!

Рости, рости, рости, блискуча Перемого,
Стелись широко нам в шляхах до ворогів!
Цвіти, цвіти, цвіти, могутня Україно,
Як розцвітає день,
Як розцвітає день!

Шпіцрута

Тоді, коли моїми кістками
Будуть збивати малі діти
грушки з дерева,
а в черепі моїм, десь у кущах терну,
удуть ховатися веселі їжачки будь милостив до мене, Боже, і
шпіцруту гнучку, міцну, нетерпеливу
зроби з моєї душі.

Недріманна,
виблискуючи синьо,
нехай з'явлюється скрізь б'є продажність,
б'є підступ,
б'є млявість,
як любови справедлива шпіцрута.

Бог і непримиримість

Ми - нація, сузір'я міліонів,
Ми - серце воль, ми - буйна кузня сили,
Що розсипає блиски, що як громи-стріли,
І думці не догнать тих громів-перегонів, Ми - Нація, сузір'я міліонів!

Від нас, звиваючись, ростуть залізні руки,
Бескиди торсають, глухі лани зорали,
І дзвінко б'ють сусід у груди мідні, Ми - Нація! Злились усі хорали,
Ми - Нація! Усі - в один побідний!

- Куди , завзятих лиць полив'янії лави,
Куди женетеся під прапорами слави?

Ми - Нація! Ми килими колоній
Розкидали йдучи, верховодимі шалом.
Глухі в нас - шоломи. Мечі нам - як долоні.
Бог і Непримиримість! - Ми ж є Божим валом!

Суд Сірка

Гудуть літаври, тнуть пищалки, сурми грають
В степу широкому, розлігся голос війська то там Сірко-кошовий з славним товариством,
Веде звитяжну Січ із Кримського походу.
Вертається не сам - з ним тисячі втікають
З полону злого визволених бранців Лицарського меча найбільша нагорода.

Та на Савур-могилі вождь спинив коня:
- Земля козацька дужа мусить бути,
І не інакше - слово наше й предків,
Кого ж провадимо тепер на Україну?
Душа козача в них, чи може бісурменська?
Брат ворога - не брат є козакові.
Спитайтесь: хто не наш, таких пустіть до Криму.

І видно у степу, як стали завертати
Одна по одній гарби в бік Гнилого Моря,
Верталась спішно міць до ворогів велика, І застогнав Сірко, недовірків злічивши,
У груди вдаривсь, помолився ревне,
І рік: - Скарать на горло їх. Лишень дітей щадіть,
Бо неповинні очі дитячі за гріх.
Наказ упав. Дві сотні скачуть степом.
Ось їх не видно. Пил. І в пилі - блиск шабель.
Ось стала смерть. До стіп Вождя вернулись.
А він мовчав, камінний, в землю кінь уріс...
Хто ж дітьми сироти забитих назове?
Спитав Вождя отець духовний смутно.
- Сірко вказав на прапор Михаїла
І степ лункий у гомоні комоннім.


Микола Гумільов
Мої читачі


Старий нетяга з Аддіс-Абеби
завойовник багатьох племен
надіслав до мене чорного зброєносця
з вітанням складеним з моїх віршів. Молодий лейтенант, що кермував канонерками
під шаленим вогнем ворожих гармат
цілу ніч до зорі над південним морем
читав мені напам'ять мої вірші.
Людина, посеред натовпу плебеїв,
яка зустріла імперського посла
підійшла потиснути мені руку,
віддячити за мої вірші.
Багато їх, сильних, веселих і злих
тих, що вбивали слонів і людей
тих, що вмирали від спраги в пустелі
тих, що замерзали на шматкові вічного льоду.
Вірних нашій планеті
сильній, веселій, злій
тягяють мої вірші в сідельній торбі,
читають їх в пальмових гаях
забувають на потоплених кораблях.
Я не ображаю їх неврастенією,
не принижую душевним теплом,
не набридаю багатозначними натяками.
Але коли довкола свищуть кулі,
коли хвилі трощать борт,
я вчу їх, як не боятись
не боятись і робити те, що потрібно.



RAF


По RAF наступне покоління - ми
Училися читати,
Коли вони училися стріляти.
Перетривати. Лампа, ось вікно.
Зимовий день і вечір під Різдво,
Книжки і вічний кіт лежить тихцем –
Пухнаста революція кільцем.
Цьому нема початку ні кінця.
Лиш середина - книжка, кіт і я.
І ми уже стріляєм і в тюрмі
Нас ждуть, нас мало і наступим ми
На плити дворику розстрільного таки.
У суддів наших підростають дітлахи,
Їх вчать читати, скоро в перший клас...
Який же сенс виловлювати нас?

 

   Copyright ©2008-2012 Kupchyk (kupchyk.lviv.ua)